Як же приємно споглядати створене тобою місто і згадувати з ностальгією, як ти власноруч зводив кожну будівлю, кожен метр дороги, забезпечував кожного громадянина. У всіх об’єктів у місті є своя історія, яку ти сам створив. Словом, п’ята частина серії містобудівного сима Tropico — гідне її продовження.

Нас знову відправляють на тропічний острів, наділяючи повною свободою. Стати жорстоким тираном, чия влада тримається на потужності армії і репресіях, або прислухатися до думки народу і проводити чесні вибори — все залежить від нашого бажання. Мети в грі, як такої, немає, кожен її ставить собі сам — забезпечити високий добробут громадян, побудувати туристичний рай або промисловий мегаполіс, набити рахунок у швейцарському банку, або нагнути всіх незліченною армією. Твори, товаришу!

«Менеджери — це спеціальні люди, кількість яких на острові обмежена»

Починаємо ми зі створення власного Ель-Президенте. Хоча він спершу Ель-Губернатор, намісник короля на острівній державі, але про це трохи пізніше. Дуже дивно, що розробники не дають нам можливості самостійно назвати головного героя, а лише вибрати зі переліку запропонованих. Кастомізація теж дуже убога. Ймовірно, кількість костюмів та інших аксесуарів буде збільшена пізніше, за допомогою DLC. Але от що справді розчаровує, так це відсутність короткої біографії. У попередніх частинах можна було обрати недоліки і переваги нашого героя, спосіб його приходу до влади, таке-сяке минуле. Зараз же можна змінити лише один параметр — навичку.

І от щодо навички. Тепер у будь-яку будівлю, що має бюджет (тобто, споживає чи видає кошти) можна найняти менеджера. Менеджери — це спеціальні люди, кількість яких на острові обмежена, але поступово зростає. На це впливають спеціальні вищезгаданими навички, котрі дають бонус будівлі, як от +5 до ефективності, +30% прибутку, збільшення задоволення робітників, чи інше.

«Із епохами розробники влучили в яблучко»

Одним із нововведень п’ятої частини стало те, що тепер під нашим керуванням не один Ель-Президенте, а ціла династія. Утім, це дуже сумнівна ідея. Адже наші правителі не старіють, а отже і не вмирають. А якщо зважити на те, що президента від звичайного мешканця відрізняє тільки місце проживання, то сенсу в династії я не бачу.

От із епохами розробники влучили в яблучко. Вони вельми непогано вливаються в загальний ігролад. Щойно потрапивши на острів, ми будуємось та розвиваємося в ім’я корони. Звісно, тут ми промисловість розвивати не можемо — маленьким колоніям відведена роль сировинного придатку. Щоб утриматись якомога довше на керівній посаді, нам необхідно виконувати різні завдання Короля, які приходятть регулярно — експортувати певну кількість матеріалів, розвідати поклади корисних копалин, побудувати певну споруду, збільшити кількість населення тощо.

Цікавинки про диктаторів:

Румунський президент Н. Чаушеску удостоїв свого пса військовим званням полковника.

Римський імператор Калігула оголосив війну богу моря Нептуну, і наказав своїм солдатам кидати списи у воду.

С. Ніязов, “довічний президент” Туркменістану відправив примірник своєї книги на ракеті, заявивши “Книга, яка підкорила сердця мільйонів людей, зараз підкоряє космос”.

В наступних епохах –  Світовій війні, Холодній війні та Сучасності –  змінюється зовнішній вигляд доріг та NPC, з’являються нові дослідження, та нові країни, з якими потрібно підтримувати стосунки. Або не підтримувати, як забажаєте.

Також у грі існує система указів, які можуть привнести позитивний або негативний вплив на місто та його жителів. У кожній часовій епосі з’являються нові укази (які ще необхідно дослідити). До прикладу, це може бути введення заборони куріння (зростання охорони здоров’я та зменшення свободи громадян), кампанія з вакцинації (думаю, без пояснень), закон про дотації фермерам, указ про іпотеку, проведення Олімпійських ігор та ще багато-багато іншого.

«Але тут важливо не передати куті меду»

В іншому ж — це звичайний містобудівний симулятор з карибським присмаком. Будівель тут незліченна кількість: промислові, розважальні, туристичні, освітні, релігійні, військові, енергетичні, і це ще навіть далеко не всі. Кожній з них, звісно, відведена важлива роль у забезпеченні добробуту тропіканців (або ж Ель-Президенте). Але тут важливо не передати куті меду, адже засилля заводів призведе до бунту екологів, поліцейських дільниць —зменшить рівень свобод, а газет — навпаки, може критично високо збільшити свідомість громадян, і вони, зачувши запах демократії, підуть на протест.

З технічного боку гра неймовірно приємна, як для аудіо, так і для візуального сприйняття. Хоча картинка в цьому жанрі не грає надто важливу роль, та в Tropico 5 вона на доволі високому рівні. Деталізація теж не відстає. При наближенні камери можна розгледіти, чим пораються містяни, як працюють автомобілі, крани, шахти, заводи, та як поводяться деревця і водичка. Латиноамериканські мотиви на тлі просто шикарні, вони придають грі атмосферності та відчуття присутності на тропічному острові.

Не варто забувати і про сюжетну кампанію. Так, вона справді тут є, і розповість нам про те, як Ель-Президенте несвідомо втрапив у Орден, котрий хоче знищити світ. Та для виправлення своїх помилок він вирушає в минуле, і стає своїм же заклятим кокурентом. Не буду спойлерити кінцівку, та вона несе в собі філософську думку, що плин часу не можна змінити, і те, що має статися, станеться.

Tropico 5 — притрушена тонким чорним гумором, неймовірно захоплива та цікава гра, яка стане ковтком свіжого повітря поціновувачам містобудівних симуляторів зокрема та стратегій загалом.